Малофії Ілля та Варвара, Корпусенко Галина

У 1932 р. під час навчання на Київському індустріальному робітфаку Галина Корпусенко познайомилася з Борисом Міндічем. Між молодими людьми зав’язалися теплі дружні стосунки.

Галина народилась у 1916 р. в с. Козинці Бородянського району Київської області. По закінченні школи працювала машиністкою в м. Київ. Борис, її одноліток, був слюсарем на столичному заводі ім. 13-річчя Жовтня. Його єврейська сім’я, яка походила з території нинішньої Черкащини, у 1926 р. переїхала з м. Катеринослав (нині – м. Дніпро) до м. Київ. На початок німецько-радянської війни Міндіч обіймав посаду в Київському головному управлінні забезпечення Народного комісаріату боєприпасів.

На початку війни життєві дороги Галини Іллівни та Бориса Абрамовича розійшлися. Вона повернулася до рідного села, а він став командиром взводу 1-го винищувального батальйону НКВД Кіровського району м. Київ.

У першій декаді жовтня 1941 р. – потрапив у полон.

«21.09.1941 р. ми стояли в Літках Остерського району. Тоді ми не знали про те, що Київ зданий, і отримали наказ пробиватися на Київ. Ми висунулися вперед і потрапили в оточення поблизу Борщева. Там тримали оборону. Коли навели переправу, ми перебралися в Березань. Із роти залишилося 12 осіб. Під час обстрілу люди розбіглися, і ми поодинці стали просуватися вперед. Я йшов 9 днів, на 10-й день дістався до Яготина. Зі мною йшов Микола Фомін. У Яготині мене оглушило снарядом. Там ми з Фоміним потрапили в полон». Зі стенограми Бориса Міндіча про діяльність у тилу противника та обставини полонення. м. Київ. 26.11.1943 р.

Через вісім днів перебування в пересильному таборі німці відправили Міндіча та Фоміна у складі групи з кількасот полонених у Дарницький табір. По дорозі до м. Бориспіль товариші втекли. У м. Київ Борис не мав до кого йти. Батьки та сестра Євгенія евакуювалися напередодні війни в Чуваську АРСР. Пам’ятаючи назву села, де жили батьки Галини Корпусенко, він вирушив туди з надією, що його там прихистять, дадуть їжу та одяг.

Попри небезпеку, пов’язану з переховуванням євреїв, Ілля Матвійович та Варвара Митрофанівна Малофії відчинили Борису двері свого дому. Вони викопали яму під підлогою у хліві, де кілька місяців давали втікачеві прихисток. Галина Корпусенко познайомила Бориса Міндіча з місцевою молоддю, яка формувала осередок антинацистського спротиву.

Навесні 1942 р. на Малофіїв донесли в сільську управу, що в них проживає стороння людина.

«Ілько Матвійович! Ваша доч Галя та воєннополонений, який у вас мешкає, призначені на роботу до Німеччини. Вже 3 рази їх визивали, вони злосно проявляють саботаж. Вам зауважується в останній раз, що коли вони не з’являться на зборний пункт, вони будуть кваліфікуватись за сучасним законом як саботажники, а також можете понести тяжкі покарання за прикритіє воєннополоненого». З припису Козинцівської сільської управи. 14.05.1942 р. Орфографію та стиль збережено.

Розуміючи, що залишатися в с. Козинці стало небезпечно, Галина та Борис утекли до Клавдіївського лісу. Разом із товаришами вони розшукували зброю, боєприпаси, вербували однодумців у партизани.

У середині квітня 1943 р. молоді люди приєдналися до Київського партизанського з’єднання ім. М.С. Хрущова.

«У с. Забуяння ми запитали мешканців про загін, але ніхто нічого не хотів нам розказувати. Раптом у хату, де ми перебували, увійшов чоловік. Він став розпитувати, хто ми й куди йдемо. У ході бесіди ми розповіли, що йдемо з Клавдіївських лісів і шукаємо партизанський загін. Тоді він нас повів у Кодрянський ліс до місця, де перебувало 70 озброєних людей, розміщених у наметах зі сплетених гілок. Ми були представлені начальнику штабу Макарівського загону Колосу зі з’єднання Хитриченка. Ми попросили прийняти нашу групу в загін, і наше прохання було задоволене». Зі стенограми Бориса Міндіча про партизанську діяльність. м. Київ. 26.11.1943 р.

18 жовтня 1943 р. Борис Міндіч став командиром 3-го Бородянського партизанського загону в складі з’єднання Українських кавалерійських партизанських загонів Михайла Наумова. Галина Корпусенко виконувала обов’язки зв’язкової та агентурної розвідниці. Із підходом регулярних частин Червоної армії загін активно передавав розвіддані через лінію фронту, а 7 листопада 1943 р. у складі 1-го гвардійського кавалерійського корпусу форсував р. Здвиж і взяв під контроль с. Нова Гребля Бородянського району.

Галина Корпусенко й Борис Міндіч провели багато часу разом у лісі й усупереч усім труднощам воєнного часу покохали одне одного, створили сім’ю. Вони прожили разом 40 щасливих років, і розлучити їх змогла лише смерть Бориса Абрамовича. У 1982 р. його не стало.

23 жовтня 1996 р. Яд Вашем удостоїв Галину Корпусенко та її батьків Іллю (1899–1991) і Варвару (1900–1976) Малофіїв почесного звання «Праведник народів світу». Кілька тижнів потому Галина Іллівна померла.